Лікар-інфекціоніст Дорошенко С.В.

Поліомієліт (поліо) — гостра інфекційна хвороба, яка спричиняє інвалідність і є небезпечною для життя. Її зумовлює поліовірус. Поліовірус передається від людини до людини через фекалії та слину, найчастіше — через брудні руки, інфіковану їжу, воду, — та розмножується в кишківнику. Поліовірус також може залишатися на іграшках та побутових речах, які контактували зі слиною та калом інфікованих людей.
Хворіють на поліомієліт невакциновані діти й дорослі, та найбільший ризик мають малюки віком до п’яти років, тому вакцина від поліо — у числі тих, які діти отримують у перші місяці життя відповідно до Національного календаря щеплень.
Симптоми поліомієліту
Від моменту зараження до появи перших симптомів поліомієліту минає від 2 до 35 діб. Інфікована людина може поширювати вірус одразу після появи симптомів та ще протягом двох тижнів. Проте й ті, хто має безсимптомний перебіг хвороби, так само можуть інфікувати інших.
У частини інфікованих хвороба минає безсимптомно. Приблизно у 25 % випадків інфікування поліо людина впродовж кількох днів має грипоподібні симптоми: лихоманку, втому, нудоту, біль у горлі та животі, головний біль. Проте в частини людей із поліовірусною інфекцією розвиваються інші, більш серйозні, симптоми, які можуть свідчити про ураження поліовірусом головного та спинного мозку:
• відчуття поколювання в ногах;
• запалення оболонок спинного або головного мозку (цей симптом має приблизно 1 з 25 людей із поліо);
• неможливість рухати частинами тіла (повний або частковий параліч);
• слабкість у руках, ногах або одразу в усіх кінцівках (спостерігається приблизно в 1 з 200 людей із поліовірусною інфекцією).
Уражені хворобою нерви і м’язи не відновлюються.
Параліч — найважчий симптом, пов’язаний із поліомієлітом, оскільки він може призвести до постійної інвалідності та смерті. 2–10 % людей, які страждають паралічем від поліовірусної інфекції, помирають, оскільки вірус вражає дихальні м’язи.
Після одужання може розвиватися пост-поліомієлітний синдром: діти, які, здається, повністю вилікувалися, можуть відчувати нові м’язові болі, слабкість або параліч у дорослому віці, через десятки років після первинного захворювання.
Єдиний спосіб убезпечитися від наслідків хвороби — це вакцинація, оскільки специфічного лікування не існує.
Вакцинація від поліомієліту
Є два типи безпечних та ефективних вакцин від поліо: інактивована поліомієлітна вакцина (ІПВ), яку вводять ін’єкційно, та оральна поліомієлітна вакцина (ОПВ) — краплі, які крапають у рот. Обидві захищають від інфікування поліомієлітом, проте ОПВ забезпечує захист і від безсимптомного носійства.
Раніше вакцини ОПВ були тривалентні, тобто містили всі три послаблені штами поліовірусу. Проте в Україні, як і в усьому світі, з квітня 2016 року всі тривалентні ОПВ вакцини не використовуються. Відтоді вакцина ОПВ містить лише два штами: перший і третій типи. Вакцини ІПВ — тривалентні, проте неживі — вони містять інактивований вірус.
Згідно з Календарем профілактичних щеплень України, дітей вакцинують у 2, 4, 6, 18 місяців, у 6 та 14 років. Перші дві дози — ІПВ, решта — ОПВ. Шести доз вакцини достатньо, щоби сформувався імунітет до поліомієліту до кінця життя.
Якщо рівень імунізації населення достатній, то вакциноспоріднений вірус не призведе до можливого захворювання. У разі низького рівня охоплення щепленнями може початися циркуляція вакциноспорідненого вірусу поліомієліту. Циркуляцію поліовірусів можна припинити, масово використовуючи ОПВ.
Коли виникають спалахи поліовірусу, впроваджуються додаткові заходи з імунізації. Це — так звана турова вакцинація, яка передбачає введення додаткових доз вакцини великій кількості дітей упродовж короткого періоду. Таким чином створюється колективний імунітет.
Що робити в разі, якщо ви підозрюєте у своєї дитини поліо?
Батькам:
Якщо дитина має раптову слабкість або біль у кінцівках, треба негайно повідомити про це вашого сімейного лікаря чи педіатра. Це можуть бути потенційні ознаки поліомієліту.
Лікарям:
У разі підозри на захворювання поліомієлітом, клінічним проявом якого є гострий в’ялий параліч кінцівок, переважно нижніх, лікар скеровує хворого на госпіталізацію, терміново надсилає екстрене повідомлення до центрів контролю та профілактики хвороб, проводить правильний відбір та транспортування до вірусологічної лабораторії проб як від хворого, так і контактних осіб, організовує епідеміологічне обстеження випадку.